Знаєте приказку про безкоштовний сир, так от, це не просто приказка, це правда життя. Ніколи нічого не дається просто так, рано чи пізно за все потрібно платити. На жаль, це я зрозумів надто пізно, вже, коли заплатив.
Мені 31 рік, я успішний підприємець і зараз я точно знаю, все, що я маю – це зароблене моєю чесною працею і ніхто мені нічого не дав просто так. Чому для мене це так принципово? Все просто, у своєму житті я вже стикався з удаваною доброзичливістю і допомогою, більше не хочу. Коли тобі говорять і обіцяють одне, а потім, ніби нічого не сталося, забувають про свої обіцянки.
Розкажу детальніше, я одружився в 25 років, так сталося, що я не був з багатої родини, всього досягав сам і в ті роки я лише починав свою кар’єру, тому коли батьки дружини запропонували пожити у них – я прийняв пропозицію, адже це була можливість швидше назбирати грошей на власне житло. Тим більше, що у свекрів була трьохкімната квартира, а дружина – єдина донька. Як тільки ми переїхали до батьків, то теща сказала, що їхня квартира вже стара і якщо там зробити хороший ремонт, то можна буде потім дуже вигідно продати її і купити дві маленькі квартири, одна для батьків, а інша буде для молодої родини, тобто для нас. Ми домовилися, що з мене ремонт, а батьки потім допоможуть з покупкою квартири. Я погодився, адже це був хороший і швидкий варіант отримати своє житло.
Всі свої заощадження я витратив на ремонт, хотів все зробити якнайкраще, ще й довелося взяти кредит. Коли все було готово і я сказав тещі, що знаю хорошого ріелтора, який допоможе з продажем квартири, то отримав зовсім несподівану відповідь: «Як продавати? Я ж не казала, що ми одразу будемо продавати. Диви, який ти гарний ремонт зробив, куди її продавати? Будемо тут всі разом жити».
Ось такі новини. І якби мене просто попросили допомогти з ремонтом, я ж не відмовив би, але для чого таким чином це все робити, через 0бман і ман1пуляцію?
Через тиждень ми з’їхали на орендовану квартиру. Зараз, звичайно, спілкуємося з батьками, але колишньої довіри у мене вже немає. За декілька років ми разом з дружиною заробили на власне житло і воно лише наше. Ніхто не прийде і не скаже збирайте ваші речі і виїжджайте. Ми тут господарі.
Як ви вважаєте чи достойно вчинили батьки? Можливо це я так реагую на все емоційно, а потрібно було просто спокійно жити з батьками у відремонтованій квартирі, вони ж нас все-таки і не виганяли.
Але скажу, що все-таки добре прокидатися у власній квартирі і нікого не питати дозволу на будь-що, відчуття зовсім інші.