Чому одні досягають успіху, а інші за тих самих умов – ні. Проблема у відсутності мотивації, особистісних характеристиках чи просто так вирішує доля?
Я маю брата, ми двійнята, і завжди все робимо разом, з однієї сторони це добре, але інколи так хочеться трошки особистого простору. Так-от, про різні історії за однакових умов.
Ми з дитинства були різними, я любив футбол, а брат захоплювався малюванням, але швидко і це перестало його цікавити. Ми росли і ставали все більш різними, з різним темпераментом і в якийсь момент у мене прокинулося відчуття ревнощів, батько приділяв завжди більше уваги брату, в нього завжди були якісь проблеми, а я з усім мав справлятися сам.
Ось, ми закінчили школу і подали документи на вступ, я пройшов на державну форму, а брат ледь на контракт і то за сприянням батьків, знову все йому.
І ви розумієте, я ж не проти допомоги, але щоб поступити я ретельно готувався щодня, а брат просто відпочивав і не парився, батьки ж потім все вирішать.
На третьому курсі я влаштувався на роботу, а брат і далі продовжував жити за рахунок батьків.
Зараз мені 30 років, я успішний бізнесмен, маю власну фірму і розумієте, мені ніхто нічого не подарував і не приніс на тарілочці, я тяжко працював будучи ще студентом і зараз я більшу половину свого часу проводжу на роботі і в період, коли настала криза і я майже втратив все, все одно не здався, а почав все спочатку і зараз я гордий за себе. Я всього досягнув сам, хоч це і не було легко.
Натомість мій брат ніколи не про що не парився, після закінчення інституту, точніше після отримання документів, що він там вчився, брат намагався влаштуватися на роботу, але за півроку поміняв три фірми, ніде не міг затриматися довше, ніж на місяць, ну звичайно, там потрібно працювати. І загалом мені було б все одно, якби при цьому батькам не доводилося б утримувати його, а зараз вони за останні свої кошти купили квартиру для брата. А він і далі живе у своє задоволення.
Тому, коли хтось питає як так, ми ж виросли разом, за однакових умов, але життя наше склалося зовсім по-різному, я відповідаю, що життя не само по собі так сталося, це результат тяжкої і постійної праці і якщо ти йдеш до останнього, незважаючи ні на що, то й результат отримаєш достойний.
Тому я не вірю у долю, карму, вдачу, я вірю у постійну роботу над собою.
Якщо ви чогось дійсно хочете, не сидіть на місці, а працюйте, прямо сьогодні починайте і ви обов’язково досягнете успіху.
