Добре, коли ти молодий та успішний, в такі моменти здається, що це триватиме завжди, але час безжально минає і ми старішаємо, стаємо залежними від інших людей, від їхньої підтримки.
Добре, коли в цей період нашого життя поруч будуть близькі люди, але, на жаль, так буває не завжди.
Мене звати Марк, я журналіст, але зараз пишу невеликі замітки до одного журналу про життєві історії людей. Темою цього тижня були відносини між батьками та дітьми, але сьогодні я став учасником однієї ситуації, яка повністю змінила мої плани на сьогодні і відношення до життя в цілому.
Десь біля 12 години, я вирішив вибігти на декілька хвилин за круасаном та кавою, часу обмаль, але на голодний шлунок не дуже добре пишеться.
Очікуючи на зелене світло світлофору, я почув позаду себе голос, здається говорили до мене, я обернувся, там стояла старенька бабуся з ціпком.
-Допоможи мені, будь ласка, перейти дорогу, а то мені самій дуже тяжко.
-Звичайно, давайте я візьму вас під руку.
Ми змогли перейти лише півдороги за перше зелене світло і лишилися чекати наступний час, дві хвилини, нарешті зелений, ми пішли далі. Перейшовши дорогу, бабуся попрохала її провести до магазину, бо вона трохи погано бачить і тут я поглянув на неї, вона була повністю сліп0ю. Я провів бабусю до супермаркету, але не зміг лишити її саму, а запропонував свою допомогу з покупками. Ми провели десь близько години в магазині, я оплатив всі покупки, не знаю, внутрішнє відчуття підказувало, що так буде правильно, за якусь годину ця бабуся стала мені такою рідною. Бабуся розплакалася.
-Ти так допомагаєш мені, я давно так не почувалася в безпеці, як сьогодні, діти мої далеко за кордоном, а чоловік п0мер 2 роки назад і лишилася я сама-самісінька у цьому великому і холодному місті, але сьогодні мені так добре, ти не думай, я плачу не від жалю, а від щастя, від того, що є такі люди, як ти.
Ці слова бабусі ранили мене в саме серце. Це була доля сьогодні зустріти її, здається вона змінила мене, на слова бабусі в мене проступила скупа сльоза. Мені так сподобалося з нею говорити, що вирішив її провести додому, ми попрощалися, вона дуже дякувала.
Майже через три години я повернувся на роботу, дописав статтю, але мене не залишало питання, як вона сама справляється, і вона жодного разу не пожалілася, а навпаки, сказала, що відчуває щастя. То може це з нами, з молодими і успішними щось не так, ми маємо все, але постійно жаліємося, що нещасні, а проста бабуся з реальними проблеми відчуває щастя в таких дрібницях.
Моє знайомство з бабусею того дня не завершилося, я приходив до неї два рази на тиждень, приносив продукти, інколи ми ходили гуляти в парк, мені дуже подобалося з нею говорити, я захоплювався її силою духу, вона стала для мене справжнім прикладом.