Щоб там не сталося, потрібно завжди залишатися людиною. Ситуації бувають різні, а наша байдужість може дуже дорого коштувати.
Пам’ятаєте як часто ви прогулювалися вулицями або парками і бачили сонно сплячих людей на вулиці, на лавочках, під деревами. В більшості випадків цим людям нічого не загрожує, швидше за все вони просто гарно повеселилися перед тим і зараз відпочивають або це безхатьки, які просто так живуть. Але інколи трапляються ситуації, які пов’язані зі станом здоров’я, людям стає зле на вулиці, а прохожі байдуже проходять повз, вважаючи, що звичайні безхатьки, а просто підійти і запитати людину про її стан – одного разу це комусь врятує життя.
Для себе я взяла за принцип – завжди підходити до людей на вулиці, які без свідомості або сплять і знаєте, майже завжди я отримувала негативний відгук, що по типу, не чіпай мене, що тобі потрібно, а то й гірше, але одного випадку сталося те, чого я не очікувала.
Це був звичайний день, п’ятниця, я поверталася з роботи, скорочений робочий день, я була досить втомленою і вирішила прогулятися через місцевий парк, він був не дуже популярний, оскільки не дуже облаштований для відпочинку, особливо сімейного, але для мене це було якраз те, що потрібно після тяжкого робочого тижня. Раптом я помітила щось дивне біля прогулянкової стежки, вже хотіла пройти далі, але щось ніби змусило мене повернутися і дізнатися, що так привернуло мою увагу. Я підійшла ближче і побачила чоловіка, який був без свідомості, перша думка, що десь перебрав трохи і вирішив відпочити біля дерева, але за своїм правилом я мусила це перевірити. Чоловік не реагував на мій голос, я поплескала його по плечі. Але ніякої реакції.
На вигляд чоловікові було років 40, охайно одягнений, без будь-яких слідів травмування. Я присіла біля нього, він ледь дихав, в мене серце опустилося в п’ятки, я одразу викликала швидку медичну допомогу, дістала з сумки водички і почала протирати обличчя і шию холодною водою в надії, що він прийде до тями, але все було без змін. Швидка приїхала дуже швидко, менше 5 хвилин і одразу забрали до лікарні. Він був ще живий, але як сказали лікарі, то ненадовго, якби йому вчасно не надали допомоги, він би п0мер, просто так, в парку, під деревом, між людьми, які безтурботно прогулювалися парком, сміялися, говорили.
Тієї ночі я не могла заснути, думки про чоловіка все не покидали мене і крутилося одне питання: скільки може коштувати людська байдужість?
Через декілька днів, я трохи заспокоїлася, але тут неочікуваний дзвінок у двері, на порозі стояла красива жінка, років під 40. Це була дружина того чоловіка з парку, вона просто підійшла і обійняла мене, крізь сльози я почула тихе – «дякую».
Як виявилося, чоловік того дня дуже спішив додому, у дружини було день народження і він вирішив скоротити дорогу через парк, але раптом йому стало дуже зле, все, що він встиг, так це відійти декілька кроків зі стежки, щоб присісти на траву, а далі вже нічого більше не пам’ятав. В чоловіка був інфаркт, він пролежав там близько години і жодна людина не підійшла перевірити чи запитати, що з ним. Якби я пройшла повз – все могло б закінчитися досить трагічно.
На щастя, все склалося добре, чоловік одужує. А я раз і назавжди зрозуміла, що завжди потрібно проявляти милосердя і співчуття і нехай можна отримати інколи не дуже приємну реакцію проте це вартує того, щоб одного дня врятувати комусь життя.
Після цього випадку я записалася на курси першої домедичної допомоги, адже ніколи не знаєш, як складуться обставини, хочу бути готовою до всього що і вам раджу зробити.