Всіх нас час від часу просять про допомогу, так само і ми часто звертаємося за порадою або більш матеріальними потребами до наших близьких, друзів. І в цьому немає нічого поганого, але як знайти ту тонку межу між тим, коли є життєва потреба у допомозі і тим, коли тобою просто починають користуватися.
Є таке прислів’я, що на ображених воду возять, дійсно, так, почуття вини дуже сильний метод впливу на людину, спосіб змусити її робити все, що вам потрібно.
Так було і в моєму житті. В мене є старша сестра і свого часу я декілька місяців жила у неї, в мене була практика і щоб зекономити кошти, я попросилася до неї пожити і це була дуже велика помилка, тому що вже ось як два роки, я тільки й чую, що винна їй. Вона користується моїми емоціями і почуттями і якщо я їй в чомусь відмовляю, вона одразу каже, що вона мені не відмовила, коли мені потрібна була допомога. Але всьому є своя межа. Коли я нарешті дочекалася вихідних і планувала нарешті відпочити, купила квитки в театр, почувся телефонний дзвінок від сестри з проханням посидіти взавтра з дітьми, тому що їй теж потрібний відпочинок. Цього разу я вже не витримала, я люблю своїх племінників, але маю і своє життя і це не нормально дзвонити ввечері і казати, що взавтра я виконуватиму роль няньки, при цьому без вагомих на це причин. Мене ніхто не запитав як я себе почуваю чи маю якісь плани на взавтра, всім байдуже.
Того разу я вперше сказала ні, і вихідні провела так, як запланувала і якщо хтось скаже, що це егоїстично, то я відповім, а що в цьому поганого, ставити свої бажання перед бажаннями інших. Більше сестра не докучала мені з своїми дрібницями.
Інколи корисно говорити людям «ні», а життю – «так»! Згодні?
