Ніколи ні в чому собі не відмовляла, була з досить заможної родини, та ще й одна донька у батьків. У двадцять років познайомилася з хлопцем, так закохалася в нього, що через пів року вийшла за нього заміж.
Мій чоловік хоч і був молодим, але дуже розумним і швидко будував свій бізнес, то ж міг повністю забезпечити молоду родину.
Спочатку я працювала асистентом в одній невеликій компанії, але коли дізналася, що вагітна, то чоловік одразу наполіг, щоб я лишила роботу, мені того тільки було і потрібно, нарешті я могла сповна насолодитися сімейним життям і радостями материнства.
У нас народився синочок, ми були дуже щасливими, давали все йому найкраще. Через три роки нашу родину чекала знову приємна звістка, у нас буде донька. Так і сталося, через пів року я народила донечку, справжню принцесу.
Так ми і жили, в мирі і злагоді, на роботу я вже не виходила, спочатку діти були маленькими, а потім чоловік сказав, що зможе і сам забезпечити нашу сім’ю.
По-маленьку чоловік назбирав коштів і коли сину було вісімнадцять років – дав йому кошти, стартовий капітал для відкриття своєї справи, а дочці на вісімнадцятиріччя подарував квартиру. Але потім все пішло зовсім в іншу сторону, чоловік мій сильно захворів і вже не міг вести справи, тому довелося продати бізнес, отриманих грошей якраз вистачало на лікування і на яке вже є, але життя. Так у сорок років я знову вийшла на роботу, щоб мати хоча б якийсь додатковий заробіток.
Ми тяжко, але справлялися. Найбільше мене дивувала байдужість дітей, їм обом віддали останнє, дали початковий старт для влаштування життя, а зараз. коли нам потрібна допомога, то ні від кого не прозвучало бажання допомоги нам. Більше того, донька надумала виходити заміж, хоче пишне весілля і, звичайно, оплатити все маємо ми, а звідки нам кошти взяти. Коли ми сказали, що як весілля, то нехай буде весілля, але зробимо не таке велике, бо не має зараз грошей, то вона ще й образилася, тепер не спілкується з нами.
Син теж відкрив свій бізнес, купив квартиру, машину, а як справа до грошей, то в нього все не має, справляйтеся, як хочете.
От тобі і маєш допомогу від дітей на старості літ, а ми ж їм все до останнього віддавали, щоб забезпечити достойне життя, а вони цього геть не цінують, а сприймають як належне.
Думаю ми не перші і не останні з батьків, хто стикається з такою пр0блемою, але така обра3а всередині, що хочеться хоч з кимось нею поділитися.
А в кінці скажу так, батьки саме перше маю подбати про своє життя, бо всяке буває, завжди потрібно бути впевненим у своєму майбутньому і ні на кого не надіятися, бо можна так і не дочекатися допомоги. А діти мають цінувати ті сили, які були витрачені на них батьками і завжди допомагати їм, не чекаючи, коли попросять.
Любіть і поважайте один одного, ви найрідніші у цьому світі. Всяке може трапитися, але коли є підтримка, то все можна перебороти і пережити. Інколи байдужість буває такою б0лючою, не допускайте цього, батьки заслуговують принаймні на слова вдячності від дітей.
