Завжди хотіла мати кота або собаку, але враховуючи, що з початком самостійного життя я почала орендувати житло і можливості утримувати тварин немає, та й орендодавці рідко дають змогу на проживання чотирилапих, але все змінилося одного хмурого дня.
Була рання весна, погода не дуже радувала, хмурне небо, вітер і тут я почула якийсь звук, зупинившись на хвилинку, я зрозуміла, що це було маленьке кошеня, пішла на звук. В темному кутку під’їзда виблискували лише очі, кошеня перелякалося і перестало нявкати, але очі видавали його. Я підійшла до нього, він був такий маленький і повністю чорний, мав не більше місяця. Я взяла його на руки, він тремтів чи то від холоду, чи від страху, і так пристально дивився в очі, що я не могла його лишити там.
Біля будинку якраз сиділи дві бабусі на лавочці, я зрозуміла, що це місцеві жительки, тому вирішила запитати чи не знають вони, що це за кошеня. Бабусі відповіли, що воно з’явилося тут нещодавно, декілька днів назад і постійно нявкає, бо хоче їсти, а мами-кішки десь немає, а зараз холодно, кошенятко мерзне. Я ледь стримала свої сльози. Я розумію, що це не перша бездомна тваринка і плакати кожний раз, коли бачиш на вулиці собаку сліз не вистачить, але це було щось інше. Це кошеня було моє.
Я викликала таксі, тим часом котика посадила за пазуху, там тепліше буде і ми поїхали додому, до його нового дому.
Я не думала тоді, як ми вирішимо питання з його присутністю в квартирі, але його я не лишу на вулиці, це точно, він обрав мене, а я його.
Ми приїхали додому, перші його кроки в новій квартирі, так підозріло і впевнено водночас він робив крок за кроком, так, тепер він вдома.
Кошеня так неочікувано з’явилося в моєму житті, але тепер я не можу уявити як раніше я могла засинати без нього, а просинатися тим паче.
Час йшов, мій улюблений котик ріс і приносив чимало проблем, поламаний холодильник, побиті келихи і стакани, порвані всі колготки, але він був мій. Його любили всі, хоча він не був тим милим кошеням, який спокійно муркотів на колінах, це був той представник котячих, який обкусав мені всі руки і ноги. Він сам вибирав, що і де буде робити, одного разу він навіть вилетів у вікно, ловлячи пташку, добре, що третій поверх і він лишився живий, обійшовся без переломів, було весело з ним жити.
Так сталося, що у зв’язку зі зміною роботи я мала переїхати в інше місто і не могла одразу забрати свого друга з собою, тому довелося його тимчасово відвезти до батьків, в той момент, коли я лишилася без нього, здається якась частинка мене залишилися разом з котом.
Якби це не було смішно або дивно, мій кіт став частиною мого життя і не випадково того дня я опинилася саме у тому місці і в той час.
Часто кажуть, що домашні тварини зазвичай схожі на своїх власників і з часом стають частиною життя, без них уже неможливо. Ось так і я, тепер шукаю квартиру, де мене приймуть з моїм маленьким другом, по іншому бути не може.
Удачі всім і надіюсь ви теж знайдете в своєму житті маленького чотирилапого друга.