Як то часто буває в житті, хочемо все більшого, кращого і в гонитві за своїми ілюзіями не помічаємо, як втрачаємо те, що мали. От-так і я зараз лишилася, як кажуть, біля розбитого корита.
Два роки тому я познайомилася з Мішою, він одразу мені сподобався, такий романтичний, так турбувався за мене, завжди з роботи зустрічав, квіти дарував, два рази на рік ми їздили відпочивати за кордон, все ж добре було, але мені того було мало.
Ми почали жити разом через місяць після нашої зустрічі, я переїхала до Міші і одразу почала все там перероблювати на свій лад, бо і шпалери там не такі, і ліжко не зручне, ну нічого, Міша не конфліктний, та й мене ображати не хотів, зробили ремонт. Але я все не зупинялася, завжди йому дорікала, що он як у Дашки, їй каблучку дорогу подарували, а Максим своїй дружині новий автомобіль купив, а ти що мені подарунків таких не робиш? Міша спочатку терпів таку мою поведінку, каже, що дуже любив, а потім він втомився і ми почали сваритися, майже щодня. Життя наше стало зовсім нестерпне і Михайло перший почав розмову, сказав, що нам потрібно розлучитися, він на вихідні їде по роботі, а коли повернеться, то хоче, щоб я вже з’їхала.
Одружені ми не були, ділити не було чого, квартира його і що робити, зібрала валізи та й повернулася додому і найбільш образливо, що і звинувачувати немає кого, сама у всьому винна. Мені здається, що я й досі кохаю Михайла, але моя подруга вже бачила його з іншою дівчиною в кафе, повезло їй з ним, до мене він вже точно не повернеться, після всього того, що я йому наговорила і як його образила.
Будьте уважні, не прогавте своє щастя, а як зустрінете, то не втратьте, а то будете як я, сидіти і сумувати за тими днями, коли навколо жило кохання.
