Скільки б тобі не було років і який не мав би життєвий досвід, все одно проблеми у всіх схожі і рішення знайти ой, як нелегко. Я вже другий тиждень все думаю і я ніяк не можу знайти вихід з однієї ситуації, можливо ви мені щось порадите.
Я вже немолодий чоловік, 50 років, з них 28 у шлюбі, маю дорослого сина. Життя ніби непогано склалося, я маю власний бізнес, який забезпечить мені небідну старість, кохану дружину, сина красеня і якраз з останнім в мене проблеми.
Коли я став батьком, це був найщасливіший день мого життя. На жаль, більше дітей ми не змогли мати, на те були свої причини, тому всю свою любов, все, що мали, все, що вміли намагалися передати своєму єдиному нащадку, але очевидно десь перестаралися.
Сина звати Артем, йому вже 25 років, молодість у нього була бурхлива, ми трохи намучилися з його поведінкою, аж ось він зустрів дівчину, прийшов додому і сказав, що хоче одружитися, ми й зраділи, думали дружина трохи вгамує його норов, але склалося все трохи не так.
Ми зробили для дітей пишне весілля, в якості весільного подарунку був медовий місяць на островах, це влетіло нам в копієчку, але якщо не йому, то для кого.
І ми не очікували якоїсь подяки від сина, це було для нас само собою зрозумілим, але так як він почав себе вести нас точно не влаштовувало.
Після того як діти повернулися з відпочинку ніхто і не думав брати відповідальність за свою родину, сину пропонував роботу на своїй фірмі, але робітник він такий собі, від нього були одні збитки, при цьому жити син з дружиною хотів на широку ногу, а платити за це все мали ми. Я не маю нічого проти допомоги дітям, але у 25 років повністю утримувати його родину – це було занадто.
Я поставив сину ультиматум, що якщо він хоче моєї допомоги, то має влаштуватися на роботу і взяти відповідальність за свою родину, на таке моє рішення син видав, що якщо я хочу побачити майбутніх внуків, то буду і далі допомагати, а поки можу не приходити до них. Оце так новини, син не дозволяє приходити в квартиру, яку я йому і купив. Ось тобі і все найкраще своєму синові, тепер не знаємо, що з ним робити.
Що порадити робити в такій ситуації, терпіти таке відношення немає сил, але він у нас один син, посваритися і не спілкуватися і що далі, для кого тоді нам жити?
Після нашої розмови вже минув цілий тиждень, а син жодного разу так і не подзвонив, не те щоб вибачитися, а хоча б просто запитати чи ми живі здорові. І як так далі жити?
