Я вийшла заміж дуже рано, такому швидкому шлюбу була причина, я завагітніла, на той час мені лише виповнилося 18 років, моєму хлопцю було 19 років, студенти, жили в гуртожитку, але вирішили все-таки розписатися і народжувати. Батьки підтримали таке рішення, єдине погано було, що довелося покинути інститут, мій чоловік перейшов на заочну форму навчання і пішов працювати, щоб мати хоча б якісь кошти.
Жилося складно, жили ми у моїх батьків у тісній кімнатці. Коли народилася дитина – стало геть тяжко, ні сну, ні спокою. В таких умовах ми прожили трохи більше двох років, роботи геть не було і прийняли рішення поїхати обом на заробітки, щоб заробити гроші на власне житло, дитину залишили з бабусею.
Відтягувати таку поїздку не було для чого, тому як тільки зробили документи і отримали запрошення на роботу – ми поїхали. За кордоном теж не мед, там тебе ніхто не чекає і доводиться відстоювати своє право на роботу і багато та тяжко працювати. Їхали ми на рік, а затрималися на чотири роки. Коли повернулися, то сина вже потрібно було до школи збирати, побули три місяці вдома і знову поїхали, так і затягнула нас та робота, що вже 15 років їздимо. За цей період назбирали коштів на хорошу квартиру і вирішили, що оформимо її на сина, буде від нас подарунок. Якраз була наша остання поїздка, вже бачили у своїх мріях як живемо всі разом у новій квартирі.
Але коли повернулися додому, то нас чекав сюрприз, син вирішив одружитися, його дівчина вже вагітна і оскільки квартиру йому подарували, то він хоче там жити зі своєю майбутньою дружиною, як ви зрозуміли місця для батьків там не передбачено, ну звісно, ми ж ще можемо поїхати за кордон і заробити на ще одну квартиру.
Тут ще розумієте в чому справа, ми відчуваємо свою вину перед сином за те, що лишили його на бабусю і не можемо нічого йому сказати, хоче квартиру, так що вже поробиш, шкода лише, що для нас там місця не знайшлося. Порадилися з чоловіком і вирішили знову поїхати трохи попрацювати за кордон, а що тут робити, син дорослий, а свого, як виявилося, ми тут нічого не маємо.
Неприємно трохи син вчинив, але і ми не були зразковими батьками.
Як ви думаєте, хто правий в цій ситуації, чи міг син дозволити себе так вести?
