Батьки і діти, вічна проблема у взаємовідносинах і я ніколи не думала, що це торкнеться і моєї родини, адже я все своє життя пропрацювала сімейним психологом і думала, що знаю все про те, як правильно будувати відносини у родині, але ж ні, теорію не завжди можна застосувати на практиці.
Ми з чоловіком прожили разом 40 років, та, на жаль, він захворів і не зміг побороти захворювання і я вже рік живу сама. Лишилася у мене дочка, вона заміжня, дітей ще не мають, живуть в однокімнатній квартирі у місті, а я лишилася жити в будинку за 40 кілометрів від міста. Скажу чесно, дуже самотньо. І тут дочка запропонувала переїхати до неї в місто, в селі нікого з родичів не має, а часто приїздити вони не зможуть, бо відстань не маленька.
Я трохи подумала і вирішила, що не має сенсу жити самій в цьому великому і порожньому будинку. Я ще раз порадилася з дітьми, ми продали мій будинок, їхню квартиру і купили нову трикімнатну квартиру. Як і обіцяли, одна кімната була моєю.
Спочатку все було непогано, я звикала до нового помешкання, та й до міста, адже в мене тут зовсім не було ні подруг, ні знайомих. Діти цілими днями були на роботі, я займалася хатніми справами, на вечір готувала вечерю і ми всі разом збиралася за одним столом, але не надовго, потім кожний розходився по кімнатах у свої справах, здається тут, у великому місті я стала ще самотнішою.
Але якось, одного дня подзвонила донька і попросила, щоб вони сьогодні самі повечеряли, вона хоче зробити сюрприз своєму чоловікові і провести вечір разом, наодинці, а то вони цілими днями на роботі, а вдома всі разом і ніякої романтики.
З однієї сторони, я розумію молодь, але з іншої сторони, це і моя квартира, а виходить, що я тепер маю ховатися і підлаштовуватися під їхні потреби і чомусь мене охопили одночасно і сум, і образа, і така невимовна самотність.
Зранку я проснулася і подумала, що потрібно щось міняти у цьому житті, врешті-решт я ще досить активна людина, тому вирішила записатися на танці, гурток сеньйори і що ви думаєте, мені так сподобалося, я знайшла там нових друзів і тепер тричі на тиждень ввечері я займаюся танцями. А мої діти мають час для свого особистого життя. Як на мене непогане вирішення проблеми, та й чи була це проблема, зазвичай наші емоції перешкоджають адекватно оцінювати ситуацію і часто ми перебільшуємо, ускладнюючи самі собі життя.
Тому дві маленькі поради, не шукайте проблем там, де їх не має і по-друге, ніколи не забороняйте собі жити, ваш вік це не вирок, а просто цифри, головне те, як ви себе відчуваєте, хочете танцювати – танцюйте, хочете подорожувати – подорожуйте, просто живіть, кожна хвилина – безцінна.
Кажуть, що життя починається після 40 років, в моєму випадку нове життя почалося після 60 і я відчуваю неймовірний приплив сил і енергії, чого і вам бажаю.
