Прикро усвідомлювати, що віддав людині все, що міг, а тепер ти нікому не потрібний. Така доля спіткала і мене.
Але давайте все по порядку. Мене звати Юрій, мені 64 роки, за плечима маю два шлюби, але я знову лишився сам.
Вперше я одружився ще коли був зовсім не готовий до сімейного життя, я не розумів, що мене чекає, не розумів, що таке відповідальність. Я був молодий, закохався по вуха і на висоті тієї пристрасті запропонував руку і серце моїй тодішній дівчині, а вона і погодилася, знаєте, цей юнацький максималізм ще ніколи нічим добрим не закінчувався. На той час нам було всього по 20 років. Прожили в сукупності ми трошки більше року і розлучилися, пристрасть минула, натомість з’явилися прості життєві проблеми, до яких ні я, ні моя дружина, в силу свого віку, ще не були готовими. Розійшлися мирно, без будь яких непорозумінь, більше того, ми ніколи і не спілкувалися після того з колишньою дружиною.
Довгий час я ні з ким не зустрічався, потім було декілька незначних інтрижок, але це все було не те, допоки в 35 років я, нарешті, не зустрів свою майбутню дружину. ЇЇ звали Настя, вона теж вже мала невдалий шлюб за спиною та двох синів, Артема і Сашка. Мене абсолютно не злякав факт наявності дітей, адже я вже дано хотів мати велику родину і це швидше було великим плюсом.
Я дуже любив Настю, а її сини стали моїми справжніми дітьми. Забіжу наперед, спільних дітей у нас не було, Настя постійно говорила, що вона вже немолода і хоче трохи пожити для себе, я не наполягав.
Жили ми мирно, майже ніколи не сварилися, дітей ми вивчили, обох прилаштували в житті, можна було б і для себе трохи пожити, але не все так сталося, як я собі планував.
5 років тому дружина ошелешила мене новиною, що вона мене кидає і це після 25 років спільного життя, я і подумати не міг, що таке може трапитися у нашому віці. Дружина сказала, що вона ще хоче пожити для себе і я хороша людина, але насправді вона мене ніколи не кохала, можливо тому і не народила мені дитину.
Нашу спільну квартиру ми продали, а гроші розділили порівну, за свою частину я купив маленький старий будиночок в селі, де зараз і живу, сам. Діти після нашого р0злучення відмовилися від мене, я ж їм не рідний батько, хоча і вважав їх завжди своїми і робив все можливе задля них.
Маємо, що маємо, жив собі, мав дружину, дітей, можна так і старість зустрічати, а зараз живу сам один в глушині, навіть не навідається ніхто і не запитає як здоров’я. Хто б міг припустити такий варіант розвитку подій, що стільки років спільного життя нічого не варті для людей.
Ось так в один момент можна втратити все, що так любив.