Любов, вона усюди,а насправді, можливо її і немає, можливо це просто вигадка, люди люблять щось собі придумувати.
Не дивлячись чи вірите ви у кохання, чи залишаєтеся переконаним скептиком-атеїстом, ця тема вас не омине. Ми створюємо сім’ї, бо любов і не створюємо, бо немає любові. Все зав’язано на одному слові.
То ще це таке? Метелики в животі чи холод по руках, коли він поруч, це кохання чи це щось більш свідоміше? Довіра? Довірити своє життя одній людині і прожити з нею все своє життя? Трохи казково звучить.
Що відбувається, коли перші емоції затихають, любов помирає? Я вважаю, що любов це все, і емоції і свідомий вибір, це постійна робота над стосунками.
Звичайно, перший етап найбільш хвилюючий, нам не потрібно нічого робити, просто насолоджуємося нашими відчуття, коли ніби на хвилях нас підносить лише від однієї думки про кохану половинку, а коли він торкається твоєї руки, всі твої мурахи раптом одночасно оживають. Це прекрасно, але що після цього? А після цього починається робота над самим собою, любов це не лише пристрасть, це ціла палітра емоцій і відчуттів.
Любов – це довіра, ти довіряєш свій час, своє життя іншій людині, значить ти точно впевнений, що це саме він чи вона.
Любов – це повага, до думок, особистих кордонів, власної позиції. Пара – це не означає, що ви зливаєтеся в одне, в такому випадку хтось втратить свою ідентичність. Пара – це дві незалежні і самостійні особистості, які йдуть поруч, доповнюючи один одного, але при цьому залишаються собою.
Любов – це віра. Віра в те, що це однозначно твоя людина, коли інших вже просто не потрібно, бо ви вдвох проти цілого світу.
Любов – це терпіння, ми всі люди, всі зі своїми характерами і проблемами і інколи нам доводиться просто трошки почекати.
Любов – це постійна робота над стосунками, незалежно від того, скільки ви вже разом.
Ось що любов для мене.
Звичайно, найлегше сказати, що любов пройшла або що взагалі це було не кохання, проте набагато складніше працювати над своїм щастям, самому його будувати.
Ми дорослішаємо, казки про принцес і сплячих красунь мають лишитися там, де їм місце – в дитинстві, в дорослому житті, на жаль, один поцілунок не вирішує всіх проблем, а якби хотілося.
То що таке кохання? Чи всі люди здатні кохати? Чи можливо це просто видумка, як виправдання для людей, їхнім вчинкам?
Мені здається, скільки людей, стільки і думок і кожна буде правдою, бо ми всі різні.
А як щодо такого варіанту розвитку подій? Спочатку була пристрасть, потім почалася щоденна робота над відносинами, як результат – щаслива родина, 20 років разом, двійко дітей, але як грім серед ясного неба – розлучення, жінка покохала іншого. Що це? Вони втомилися працювати над собою чи це було не кохання, чи воно просто пройшло? Любов взагалі має термін придатності? Постає дилема, то у що тоді вірити в цьому житті?
Власне ні я, ніхто інший не дасть вам відповіді на це питання, відповідь всереді вас і залежить лише від того у що вірите ви?
