Вдруге мама у 40 років, головне не боятися

Правду кажуть, що діти – це квіти нашого життя, вони бувають різні, але всі по-своєму прекрасні.

Я завжди хотіла мати дочку, але життя так склалося, що мала лише одного сина. Я дуже рано вийшла заміж, всього двадцять років було, але те кохання зводило з розуму, що робити, одружилися, і ось разом вже двадцять років разом прожили з чоловіком. Я лише закінчила університет і ми почали планувати поповнення нашої родини і досить швидко ми дізналися про мою вагітність, щасливі були такі. Вагітність проходила легко, а от пологи були дуже тяжкими, дитинка народилася здоровою, а в мене були серйозні проблеми, майже місяць ще провела в лікарні після пологів, тому на другу дитину вже не наважилася, а потім тридцять років, здавалося, що вже пізно, мали ті старі погляди, що потрібно рано одружуватися, і рано дітей народжувати, зараз вже все по-іншому.

В результаті виріс у нас син, справжній красень. Зараз навчається на другому курсі, майбутній програміст, а от мрії про доньку все не залишали  мене і якось так сталося, що у свої тридцять дев’ять років я дізналася, що вагітна, спочатку нікому не говорила, навіть чоловіку, не знала як він відреагує, а потім за сніданком призналася, він був такий щасливий, підтримав мене, сказав, що ми обов’язково разом справимося.

Про мій цікавий стан довго ніхто не знав, ми не хотіли афішувати, не знали як буде проходити вагітність, все-таки вік не молодий, та й не хотіли якогось осуду від родичів, не всі зрозуміли б таке рішення. Але на мій подив, всі дуже позитивно сприйняли цю новину, сказали, що ми великі молодці, та й розрада буде для нас.

Саме основне забула сказати, чекала дівчинку, все як мріяла.

Вагітність проходила добре, в останній триместр була на збереженні у лікарні, нічого такого, просто перестраховувалися. І ось цей день настав, пологи були легкими, сама народжувала, моя дівчинка на моїх руках, так виглядає абсолютне щастя.

Назвали нашу донечку Аліною, але характер у неї був явно норовливий, з самого першого дня. Ми всіх втрьох, я, чоловік і син сиділи над нею, намагаючись заспокоїти, але все безуспішно. Що таке нормальний сон вже всі забули.

Так пройшли наші перші шість місяців, далі все якось налагодилося, але вслідкувати самій за дитиною мені було дуже тяжко і ми взяли помічницю-нянечку, вона дуже допомагала мені, та й я мала можливість щось паралельно зробити по дому.

Тепер я мала все, чого так хотіла. З власного досвіду скажу, ніколи не потрібно боятися вірити у свої мрії, справа не в тому, що мрії збуваються, ми самі можемо зробити наші мрії реальності, просто потрібно трошки впевненості і не боятися, що щось піде не так.

Мені пощастило, я маю підтримку і розуміла, щоб не сталося – я не одна.

Зараз моїй донечці шість років, ми готуємося до першого класу, а я ж могла тоді злякатися і зараз лише б жаліла про втрачені можливості.

Не бійтеся, робіть те, що дійсно важливе для вас і не слухайте тих, хто скаже, що це неможливо. Можливо все і це залежить лише від вас!

Оцініть статтю
NewsRegion
Вдруге мама у 40 років, головне не боятися