Всі пам’ятають казку про Попелюшку, коли хороша і мила дівчина багато і тяжко працювала, а потім з’являлася прекрасна фея і перетворювала життя дівчини на її мрію в красивому платті біля красеня принца. Так-от, як я сказала на початку, це казка, на жаль, в реальному житті можлива лише перша частина, коли ти багато і тяжко працюєш, а далі чуда не станеться, допоки ви самі не почнете щось змінювати.
Хочу поділитися своїм досвідом, можливо, це комусь допоможе змінити свої погляди і життя.
Я прийшла нелегкий і досить тривалий шлях, до того, щоб зрозуміти хто я і чого вартую.
Зі своїм чоловіком я познайомилася ще коли була зовсім юною, всього вісімнадцять років, ми одразу почали зустрічатися, а через рік, так вийшло, що я завагітніла, ми не зовсім планували так рано ставати батьками, але робити нічого. Швидко розписалися, весілля не робили, не було ні часу, ні лишніх коштів, ми обоє навчалися, та й майбутні витрати на дитину мали бути немаленькими.
Певно через молодий вік, але вагітність перенесла дуже легко, до останнього місяця ходила на навчання і пологи були досить легкими і швидкими. У нас народилася донечка, маленька принцеса, наше щастя.
Жили ми у батьків чоловіка, місця небагато, двох-кімнатна квартира, але власне житло ми зараз не маємо можливості знімати, чоловік, хоч і влаштувався на роботу, але зарплата не така велика, все йшло на дитинку. Я мала робити все по дому з маленькою дитинкою на руках, яка постійно плаче, я ж вдома цілий день сиджу і нічого не роблю, тут тільки їсти на всіх приготуй, і всім різне, ще те завдання.
Я мовчала, жила не вдома, це завжди розуміла, та й свекруха постійно нагадувала, що я маю бути вдячною, за дах над головою. Я по характеру не конфліктна і не лінива, але так хотілося, щоб роботу цінили, щоб казали «дякую». Але всі все сприймали як належне, ніби це мої обов’язки.
Так у двадцять років я перетворилася та постійно втомлену і заклопотану жіночку, розуміла, що так далі бути не може, але все не наважувалася нічого ні сказати, ні зробити, просто терпіла і робила, чекала останньої краплі і дочекалася.
У доньки якраз різалися зубки, вона була дуже неспокійно, я не спала всю ніч, вже і на вулицю о другій ночі ходила аби заколисати малечу, день був не кращий, відповідно я не встигла приготувати вечерю і тут, коли всі повернулися додому і не застали накритий стіл, перше, друге і компот, я почула від свекрухи все, що вона про мене думала, яка я лінива, живу за їхній кошт, того вечора плакала і донечка і я разом з нею. Зранку зібрала речі і сказала чоловіку, що поки поживу у своїх батьків, а він, якщо хоче зберегти нашу сім’ю, то нехай знайде можливість жити окремо, інакше – р0злучення.
Це було дуже дієво, через тиждень чоловік орендував маленьку, але окрему квартиру і життя кардинально змінилося, я по колишньому турбуюся про свою родину, але тільки про свою і відчуваю вдячність, та й наші відносини з чоловіком стали набагато кращими, мама більше не накручувала його проти мене.
Тому якщо вам щось не подобається, не чекайте, що хтось змахне чарівною паличкою і вирішить ваші проблеми – такого не буде. Це ваше життя і лише ви можете вирішити, яким воно буде.
Я наважилася піти проти течії і зараз щаслива, чого і вам бажаю.