Виховувала свою дочку вкладаючи у неї всю свою душу, вона у мене єдина дитина, думала, що це буде моя підтримка на старості років, а виходить геть не так. Коли мені знадобилася допомога, то виявилося, що допомогти то нікому.

Добре коли складаються хороші стосунки між поколіннями, коли діти прислухаються до батьків і навпаки. Набагато складніше жити і вирішувати проблеми, коли люди не чують один одного.

Я виховувала свою дочку вкладаючи у неї всю свою душу, вона у мене єдина дитина і кому ж як не їй. Сімейне життя з чоловіком не склалося, ми розлучилися, коли доньці було 5 років і він поїхав за кордон, більше ми не бачилися, а з дочкою ми лишилися вдвох. Думала, що це буде моя підтримка на старості років, а виходить геть не так.

Донька досить рано вийшла заміж, ледь виповнилося 20 років, а потім все закрутилося, сім’я, діти. Спочатку народився син, а через 2 роки з’явилася донечка, я жила неподалік і допомагала як могла, щоб якось допомогти дітям, а вони могли працювати і займатися своєю кар’єрою. Власне онуків до школи няньчила я, потім моєї допомоги вже не потрібно було, а пізніше і взагалі моя присутність стала не зовсім бажаною. Мені це все було якось неприємно, все для них робила, а вони якось так байдуже відносяться. Але я нічого не говорила, допоки могла сама про себе потурбуватися, але зараз ситуація погіршилася.

Я захв0ріла, в мене проблеми з суглобами, стало зовсім тяжко ходити, навіть звичайний похід в магазин за продуктами став неймовірним випробуванням. Діти приїжджали дуже рідко і я вирішила сама зателефонувати до доньки і попросити, щоб вони забрали мене до себе, бо я сама вже не можу жити, натомість вони можуть забрати мою квартиру, хочуть нехай здають, хочуть продають. Але відповідь, яку я отримала мене дуже неприємно здивувала. Відповів мені чоловік доньки, мовляв, забрати мене немає куди, бо лише дві кімнати, а те, що я шантажую їх квартирою, геть не по-материнські: “Все одно ви її потім внукам віддасте, у вас більше нікого немає”.

Оце так поворот подій, такого я не очікувала, так неприємно мені стало, що вирішила вдруге і не просити про допомогу.

По-сусідству у нас орендувала квартиру самотня жінка з дитиною, я запропонувала, щоб вони переїхали до мене і допомагали мені по-дому, натомість зможуть жити тут і я потім віддам їм квартиру. Сусідка одразу погодилася на такий варіант, бо це був хороший вихід із ситуації для нас обох. Переїхала вона з дитиною вже через тиждень і так мені добре з ними жити. А дочка як дізналася, що я квартиру планую віддати посторонній людині, то і дзвонити перестала.

Інколи вечорами сиджу і такий сум на серці, не думала, що все так складеться і отримаю таке відношення на старості літ, певно щось упустила у вихованні, знать би що. Але не все так погано, біля мене все одно зараз хороші люди, які про мене турбуються, тому жалітися не хочу.

 

Оцініть статтю
NewsRegion
Виховувала свою дочку вкладаючи у неї всю свою душу, вона у мене єдина дитина, думала, що це буде моя підтримка на старості років, а виходить геть не так. Коли мені знадобилася допомога, то виявилося, що допомогти то нікому.