«Я втомилася, ти не приділяєш мені уваги, ти мене любиш, ти взагалі слухаєш, що я тобі кажу» – і так кожний вечір. Мені здається, що я живу в якійсь іншій реальності або взагалі не розуміюся на сімейному житті.
Я одружений вже 4 роки, маю синочка 3-х років, звати Мишко, неймовірна дитина, це те щастя, заради якого я живу, але от з дружиною наші відносини взагалі не клеяться. Ми загалом не довго зустрічалися, тому що Леся завагітніла і ми одружилися, вона завжди була з характером, але я списував це на вагітність і гормони, потім на післяпологову депресію, але Мишку вже 3 роки, він ходить до садочка, Леся ніде не працює і займається лише собою, але при цьому вона завжди незадоволена.
Я керівник відділу великої компанії, робота складна і відповідальна, на мені фінансове забезпечення всієї родини і що маю сили стараюся, але так хочеться хоч трошки підтримки. Ввечері, прийшовши додому, мене не чекає вечеря і любляча дружина, мене чекає незадоволення або докори, що я поганий чоловік, що дружина цілими днями сама. От тобі маєш! Коли я запропонував, щоб Леся вийшла на роботу – зустрів море критики, що виганяю її на роботу і взагалі я жадібний чоловік.
Все частіше Леся почала проводити час з подружками, а останнім часом їхні зустрічі стали затягуватися до самої ночі, а я втомлений після роботи, вкладав сина спати і замовляв доставку їжі, бо зрозуміло приготованої вечері не було. Ось так я живу. Я вже не впевнений чи кохаю свою дружину, здається між нами не залишилося нічого, що можна було відновити.
Я не хотів все так одразу руйнувати, адже у нас є син, тому взяв відпустку на роботі і всією родиною поїхали на відпочинок, але і це нічого не змінило, ми були чужими, Леся весь цей час була на пляжі, а я бавився з Мишком. Вирішив ввечері поговорити з дружиною про наше майбутнє, але ми знову посварилися.
Відпочинок закінчився і ми повернулися додому, але я був іншим, я точно розумів, що наше спільне життя з Лесею не має майбутнього і як тільки буде нагода – потрібно буде розставити всі крапки над і, хоч якби тяжко не було, син має бачити щасливу родину, а якщо це неможливо, то краще нехай він бачить просто щасливих батьків, хоч і на відстані.
Ніколи не тримайтеся за те, чого вже не має, інколи найкращий вибір – відпустити ситуацію і почати все спочатку.
