Я завжди вважала, що ніхто нікому нічого не винен, в тому числі ні батьки дітям, ні діти батькам. І це зовсім не означає, що не потрібно спілкуватися чи то допомагати один одному, звичайно це важливо, але має бути по власній волі, тому що хочеться допомогти і підтримати, а не тому що потрібно. Але люди цікаві, вони здатні змінювати свої погляди, от і я трохи змінила свою думку, не скажу, що кардинально, але, коли ти стикаєшся з проблемою віч на віч, то трохи під іншим кутом дивишся на звичні речі.
Я молода мама, маю двох синів-бешкетників 5 і 8 років, чоловік довго не міг знайти нормальної роботи і щоб утримувати нашу родину мусив поїхати на заробітки, як результат, я лишилася сама з дітьми і так мені стало самотньо і тяжко одній справлятися.
Нещодавно мені запропонували роботу, по сумісництву, якраз ідеальний варіант, бо на цілий день я не зможу лишити дітей, тим більше зараз літо, у старшого канікули в школі, а відмовлятися від роботи не хотіла, потрібно ж з чогось починати, та й корисно мені буде бачити інших людей, а не лише чотири стіни, вже скільки років.
Вирішила попросити свою маму, вона вже на пенсії, щоб та приглянула декілька годин на день за внуками. але такої відповіді я точно не очікувала.
-Ти хочеш, щоб я щодня з ними сиділа, я не можу, в мене своє життя, танцювальний гурток, я не збираюся це відміняти, твої діти – ти й доглядай за ними, нехай чоловік тут знайде роботу та й буде допомагати, а то сховався за кордоном, а ти тут сама ради не можеш дати ні собі, ні дітям. Я своє вже відняньчила. Я, звичайно, люблю своїх онуків, але нянькою не буду.
Ось тобі і бабуся, ні, я все розумію, своє життя, плани, але це твої рідні внуки, і це тимчасовий варіант, врешті- решт, я ж дочка, інші матері допомагають своїм дітям.
І хто правий у цій ситуації важко сказати, бо у кожного своя правда. Але, можливо, інколи не потрібно так жорстко відповідати, бо слова теж мають властивість ранити.
Будьте чесними і щирими перед собою, ваше життя належить тільки вам.
