Я так втомилася відстоювати своє право жити своїм життям і самій приймати рішення, а не робити так, як хоче хтось. До чого власне я веду. Я виходжу заміж, але за два тижні до весілля посварилася з батьками, розповідаю в чому проблема.
Я виросла не в багатій родині, якщо чесно сказати, то у бідній, я маю ще двох старших сестер і в дитинстві нам було дуже туго з усіх сторін, від одягу і до їжі. Батьки працювали, але робота була непостійною, швидше я назвала б це сезонними підробітками, допомагало те, що ми жили у селі і мали господарство, вгадайте, хто найбільше там працював, звичайно діти, особливо в літній період, як згадаю, аж боляче стає.
Я не хотіла так жити, тим більше, щоб у моїх дітей було таке життя. Після дев’ятого класу я пішла вчитися на швею і паралельно працювала офіціанткою, а вже у дев’ятнадцять років поїхала на заробітки, працювала шість з семи днів, було тяжко, але я знала чого хочу. Моєю мрією було власне житло і ще я дуже хотіла відкрите власне ательє. Загалом на заробітках я провела три роки своєї молодості, коли мої однолітки насолоджувалися безтурботною молодістю і студентством – я працювала.
Але були і позитивні моменти, там я познайомилася з Олегом, йому було двадцять чотири роки і він був моєю спорідненою душею, моєю підтримкою і опорою. Ми почали зустрічатися і вирішили, що коли повернемося додому, то зіграємо пишне весілля і будемо разом, хай і проти цілого світу.
З батьками я не часто спілкувалася, вони якось не цікавилися моїми справами, як я, чи не хвора? Було трохи неприємно, але зараз я була вже не одна.
На весні ми повернулися додому, поїхали до батьків, я познайомила їх з Олегом, сказала, що ми одружуємося і заразом запросила на весілля. Вони якось байдуже сприйняли цю новину, але я вже звикла. Коли мама почала питати, хто буде присутній, то дуже здивувалася, не почувши там наших сусідів і далеких родичів.
-Так не можна, потрібно всіх запросити, ти он скільки грошей заробила, маєш можливість. І нам потрібно, щоб ти купила якийсь одяг красивий, щоб ми перед сватами не виглядали як бідні родичі і якийсь подарунок для себе, щоб ми ніби його тобі подарували, бо сама розумієш, у нас лишніх коштів немає.
Мене так образила ця розмова, мало того, що я сама все організовую, то мені ще й розповідають кого я маю запросити і як потрібно себе вести. Мені інколи здається, що моя родина зовсім мене не розуміє.
Олег заспокоїв мене і сказав, що ми зробимо все так, як хочемо ми, це наше свято, ми його заслужили. Добре, що у цьому світі є хоч одна по-справжньому рідна людина.
Планів на весілля і додаткових гостей я не кликала, подарунок собі від батьків теж не купляла, на що вони образилися і взагалі не прийшли на весілля.
Поясніть, як можна бути такими байдужими і що я зробила неправильно? Я просто хочу жити своїм життям і самій вирішувати яким воно буде, що в цьому крим1нального?