Я знаю, що потрібно допомагати людям, тим більше родичам, але бувають ситуації, коли близькі люди зводять мене з розуму.
Я Оля, маю чоловіка, двох донечок, 3 і 4 років, загалом все непогано, клопотів вистачає, крім того, в моєму місті живе тітка, їй 70 років, вона ніколи не мала сім’ї, часто хворіє і потребує допомоги. Я завжди намагаюся бути корисною їй, але враховуючи двох маленьких донечок, то не завжди можу прибігти по першому ж її дзвінку, маю і своє життя, але, на жаль, тітка не завжди розуміє це, вона хоче, щоб світ обертався навколо неї, але в мене не має стільки вільного часу як в неї.
Вона може зателефонувати пізно ввечері, що потрібна моя допомога з самого ранку і навіть не запитує чи матиму я можливість, я всього-на-всього маю двох маленьких діток, чим би мені ще зайнятися з самого ранку. Коли приходжу до неї в гості з приготованою їжею, то вона завжди їй не смакує, коли куплю щось в магазині, то скаже, що навіть не можу їй щось домашнього приготувати. Одні нерви, інколи здається, що от-от зірвуся, але з іншої сторони – я намагаюся її зрозуміти, в неї більше нікого не має і вона не знає на кого ще спроектувати свою енергію.
Але останнім часом все стало ще гірше, тітка сказала, що залишить нам свою квартиру і хоч ми маємо своє житло, та від такої пропозиції не відмовляються, тим більше, що ми все одно завжди їй допомагаємо. Але тепер розмови набрали ще іншої форми, все, щоб я не робила, завжди було не так і при цьому завжди звучала форма: «Ну звичайно, ви це ж робите не просто так, а за квартиру». Чесно скажу, я завжди намагалася допомогти тітці від щирого серця, але коли чуєш таку фразу у свою сторону, стає максимально неприємно, що і навіть допомагати після цього не хочеться, яка вже тут квартира.
От підкажіть, будь ласка, як вчинити в такій ситуації, коли і хочеш допомогти і розумієш, що потрібно, але людина так себе веде, що ніяких сил це терпіти не має. Чоловік мене заспокоює і я розумію, що вона це не зі зла говорить, але в мене така образа за ці слова. Всі твої вчинки оцінюють матеріально, а ця квартира нам зовсім не потрібна і краще нам її і не обіцяли б.
Наступного візиту до тітки, вирішила з нею поговорити, намагалася максимально коректно пояснити, що ми маємо власне житло і вона не повинна нам переписувати свою квартиру, ми все одно завжди допомагатимемо їй, незважаючи ні на що. Після цих слів тітка розплакалася, не знаю чи на довго, але вона стала себе зовсім по-іншому вести.