Я зустрів на вулиці своє перше кохання і на мить здалося, що не було цих семи років розлуки, ми знову були разом. Жили втрьох, і третій був не син, а її колишній чоловік, їхні італійські відносини продовжувалися, вони все ніяк не могли розставити всі крапки над і, тим більше, що мали спільного сина. В якийсь момент я почав розуміти, що колишнього так багато у нашій сім’ї, що вже не розумів, хто тут лишній: я чи він?

В моїй голові зараз дуже багато думок, а все через те, що зранку дружина сказала, що хоче р0злучитися і я навіть не знав, як на це реагувати, з однієї сторони хочеться зберегти родину, а з іншої – моє самолюбство було ображене, не хоче бути зі мною, то і не потрібно. Ось так, випиваючи третю чашку кави підряд, я все не міг знайти для себе правильного рішення.

Наша історія почалася давно в юності. Маша була моїм першим коханням і моєю першою дівчиною, можливо через це в мене така прив’язаність до неї. Ми зустрічалися, стосунки були дуже емоційними, але потім я поїхав на навчання за кордон, а коли через рік повернувся, то вона вже була заручена з іншим, моє серце було р0збите. Її новий хлопець був старшим на п’ять років, успішний, з багатої родини, спортивної форми, куди мені, бідному студенту тягатися з ним і через два місяці я повернувся назад на навчання, намагаючись забути все, що було пов’язано з Машею.

Спільні друзі писали мені, що Маша зіграла пишне весілля, а через пів року у них народився син, після цього я попросив більше нічого не розповідати мені про неї, я хотів почати нове життя і почав. В мене зав’язалися серйозні стосунки з моєю одногрупницею, там не було такої пристрасті, але ми з пів слова розуміли один одного і на останньому курсі вирішили узаконити наші відносини. Та, на жаль, шлюб тривав недовго, два роки, дружині запропонували роботу в іншій країні і я не був в праві забирати у неї цю можливість, тим більше, що у мене вже був спланований переїзд назад додому. Тому єдиним правильним рішенням було офіційно р0злучитися і жити кожний своїм життям.

Я повернувся у своє рідне місто, там у мене була хороша робота, я швидко назбирав коштів на власне житло, життя було дуже розмірене до одного вечора, коли я не зустрів Машу на вулиці з сином. Ми пішли випити кави, пройшло багато часу і давні образи забулися, хотілося просто поговорити, як старі друзі. Виявилося, що Маша вже два роки як розлучена, занадто бурхливим було їхнє сімейне життя і заради дитини вони розійшлися, тому що італійські пристрасті і биття посуди не найкращі розваги для маленької дитини.

Ми домовилися зустрітися потім знову, давно не бачилися і були дуже якимись рідними один одному. Так, через декілька зустрічей ми поцілувалися і здалося, що і не було цих семи років розлуки, ми знову були разом.

Маша переїхала до мене з сином, жили ми не погано і я прийняв рішення, що якщо ми живемо як сім’я, то потрібно і офіційно бути сім’єю, ми розписалися, весілля не робили, вже обоє дорослі і мали такий досвід.

Жили ми так два роки, але жили втрьох, і третій був не син, а її колишній чоловік, їхні італійські відносини продовжувалися, вони все ніяк не могли розставити всі крапки над і, тим більше, що мали спільного сина. В якийсь момент я почав розуміти, що колишнього так багато у нашій сім’ї, що вже не розумів, хто тут лишній: я чи він?

І зранку відбулася та доленосна розмова: «Нам потрібно розлучитися, я кохаю свого колишнього чоловіка. Ти дуже хороший, але ми як друзі, хороші старі друзі. Вибач».

Вдруге вона кидала мене заради іншого, але можливо вона і права, я дуже прив’язаний до неї, але як до друга, не виходить у нас сім’ї.

І що робити в такій ситуації? Я поки не маю відповіді. Зараз заварю ще одну чашку кави і можливо нарешті знайду рішення.

 

Оцініть статтю
NewsRegion
Я зустрів на вулиці своє перше кохання і на мить здалося, що не було цих семи років розлуки, ми знову були разом. Жили втрьох, і третій був не син, а її колишній чоловік, їхні італійські відносини продовжувалися, вони все ніяк не могли розставити всі крапки над і, тим більше, що мали спільного сина. В якийсь момент я почав розуміти, що колишнього так багато у нашій сім’ї, що вже не розумів, хто тут лишній: я чи він?